 * *
Як холодно…
Але забудь вогні,
Як забуваєш листя ненароком.
Ти зрадниця! – фата вінчає строки,
Коли у наспіх зробленій труні
Маленьке щастя зупинило кроки.
Як холодно…
Та ти мені пробач,
І не вважай, мій друже, святотатством:
Якби змогла лишитися багатством
До снігових не поминок – хрестин,
Лишилась би!..
Ти знаєш – не до царства!..
Коли в колисці білій плаче син,
А крихітна долонька гріє вушко…
І зморщена бабуся - повитушка
Завмерла, мов годинник… терези
Цяцьок – неначе символ непорушний!
Як холодно…
Та ти забудь мене…
Це вітер свище – може він провісник!
Кого спитати? – сум ділити ні з ким…
На білий аркуш осінь розпочне,
Писати чорні цяточки берізки… | 
Фрески (Як холодно...) (В перекладі Петра Корнійчука) 
