| * * * Горять вірші… за роком рік, але
Не вперше нам! Смиренним буде злет. Вогонь у душах лишить добрий слід,
Розвіє вітер попіл по землі. Хто знає, друже мій, а може ми
На тому згарищі, під віхолу зими, Тюльпанів обіймемо кумачі:
Відлунням серця стануть уночі Рядки весни у грудні мовчазнім…
Вірші горіли для майбутніх днів. Пиши та стань могутнім, проти зла,
Поет – чужак, бо натовп так волав. Пиши і знай, коли настане суд,
Я крізь вогонь віршами пронесусь. Якщо не зможу – в полум’я, услід,
Свої вірші посію на землі. Вітри розвіють попіл… відпусти…
Сонет напише хтось, а може ти. Про нас, таких неправильних, нехай…
Байдужий натовп спить – не дорікай! Вірші горять, дають рукам тепло,
Грудневу тишу снігом замело… Це тобі, Сонечко, з вдячністю і любов"ю! | 
Горять вірші… (В перекладі Петра Корнійчука) 
